28 жовтня 1944 року радянські війська завершили визволення України від фашистського поневолення.

28 жовтня 1944 року радянські війська завершили визволення Українських земель від фашистського поневолення.

Чудова осінь фарбувала доли

Й веселкою переливалися ліси,

Коли у жовтні, в ту далеку пору

Нам визволителі свободу принесли.

Щороку історична пам’ять повертає нас до героїчних, болючих та радісних днів визволення України. Світла пам'ять Великої Перемоги живе у серцях і донині.

І на сьогодні, до нас доходять передсмертні листи бійців із фашизмом, з нами говорять загиблі герої.

1. Здравствуйте, мої рідненькі! Коли ви будете читати цей лист-заповіт, мене вже не буде в живих. Ви ж знаєте, моряки не здаються! Ненавиджу війну. Люблю життя, але більш за все – вас. Хлопці, мої, найкращі у світі синочки, слухайте нашу милу, кохану, рідну маму. Ганнуся, люба, прощавай! Сонечко моє! Вирости мені синів таких, щоб я навіть у небутті ними пишався і радів за міцних, сміливих, життєрадісних і добрих моїх хлопчиків. Будьте щасливі, здорові й живі. Прощайте, цілую і обіймаю в останній раз. Ваш татко.

2.Адресую цей лист тим, хто доживе до Перемоги. Нас було дванадцять: серйозних і веселих, спокійних і задиркуватих. Але майже всі ми мріяли про море, гірські вершини, футбол. Любили купатися у Дніпрі, рибалити в наших херсонських плавнях, читати воєнні книжки… А війна вже стукала в вікно. І коли в серпні сорок першого в наш рідний Херсон ввійшли фашистські війська, ми одинадцять місяців у підпіллі наближали звільнення України від загарбників. Ми не дожили до Перемоги. У останню ніч життя ми згадували Школу водників, де навчалося більшість із нас; згадували широкий привітний Дніпро, який вже ніколи більше не побачимо; згадували до болю рідні обличчя матерів, їх натруджені руки, що так ніжно обіймали своїх синів.

3. Матусенька, сподіваюсь, що ти отримаєш цього листа. Я жива і здорова. Не хвилюйся. Вже три місяці як у партизанському загоні. Про те, що сталося, де була, що робила писати не буду. Ось скінчиться війна, зустрінемося – все розповім. Пережила і бачила таке, що мене тепер нічим не злякаєш... Вночі сняться очі війни, очі зовсім юних, смертельно поранених солдат, що благають життя… Рідненька моя, я обов’язково повернуся, чекайте на мене. А якщо ні, то станьте щасливими і за мене.

4. Люба бабусю! Пишу цього листа перед смертю. Знаю: за мене помстяться мої друзі. Вони знищать загарбників. Ти про мене не плач і не убивайся. Я смерті не боюся... Бабцю, ти у мене одна залишаєшся, не знаю, як ти будеш жити... Проте, я тобі трохи заздрю: ти живеш восьмий десяток, а мені тільки 24… А як би хотілося пожити і подивитися, що буде далі… Гаразд, відкидаю мрії... прощавай, моя мила старенька. Твій онук Василь.

Сьогодні ми всі по-особливому розуміємо і цінуємо мир, який у ті часи, а також і в наші, виборюється дорогою ціною – людським життям. Ратний подвиг українців на всіх фронтах Другої Світової війни відзначено найвищими нагородами. Серед них – 2072 удостоєні звання Героїв Радянського Союзу; 32 українці – двічі. Орденами і медалями було відзначено близько 2 млн. 500 тис.воїнів-українців.

В битвах полеглі,

 Вас пам’ять розбудить.

Ніщо не забуто. Ніхто не забутий!

Якщо пам’ять кожної людини, що загинула під час Великої Вітчизняної війни, вшанувати хвилиною мовчання, то мовчати доведеться 38 років

Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,

Пам’ятайте про тих, що не встали, як впали.

Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,

У часи тяжкі, буремні у часи суворі.

Перед могилами наших дідів і прадідів, які подарували нам мир, життя, розгромили ворога і захистили нашу землю ми обіцяємо любити Україну, своїми знаннями, працею і вчинками зробити її сильною, багатою і квітучою.