8 травня 0 20.30  в День примирення та пам'яті пройшов захід «Перша хвилина миру». Учні, батьки, вчителі нашої школи   запалили свічки та лампадки – символи жертовності і віри загиблим воїнам, щоб вшанувати всіх ветеранів - живих і полеглих, які винесли на своїх плечах тягар війни, пережили окупацію та пекло концтаборів, піднімали з руїн країну, рідне селище, згадати тих, хто віддав своє життя заради свободи, заради майбутнього – дітей, онуків, правнуків, всіх наступних поколінь. Вшанували пам'ять полеглих у Другій світовій війні земляків хвилиною мовчання. Жертва, яку принесли наші діди та прадіди - безцінна.

Бувають в історії такі події, які протягом століть залишаються в пам'яті людей. За правом до них можна віднести і Велику Вітчизняну війну. Трохи залишилося серед нас тих, хто був безпосереднім учасником тих подій. Для того, щоб показати тим, хто ціною свого життя відстояв свободу і незалежність нашої країни, школярі пишуть листи ветеранам війни. Пропонуємо варіанти тих слів подяки, які сучасні підлітки можуть висловити своїм прадідам і прабабусям.

Звернення до наших прадідів устами учнів

Лист ветерану Вітчизняної війни можна скласти в рамках акції «Знаємо! Пам'ятаємо! Пишаємося!». Своє ставлення до тих людей, які залишили своїх рідних і близьких для того, щоб відправитися на поля битв, можна виразити так:
«Дорогий  прадідусь, я не застала тебе, але точно знаю, що ти був у тій страшній війні. Я багато разів чула від своєї бабусі про те, яким чудовим людиною ти був: добрим, ласкавим, терплячим. Шкода, мій дорогою прадідусь, що я ніколи не бачила тебе, але я по праву горджуся тим, що саме тобі довелося відстоювати ціною свого життя за свободу і незалежність нашої країни. Я завжди буду тобою пишатися!».

«Здрастуй, дорога моя прабабуся. Так сталося, що ми з тобою не знайомі. Але я дуже багато про тебе знаю від своєї бабусі і мами. Тобі було всього 15 років, коли почалася та страшна війна, але ти вирушила на фронт і служила сестрою милосердя. Бабуся розповідала мені про те, як ти витягала на собі солдатів, ризикуючи своїм власним життям. Ти була трохи старша за мене, коли отримала свою першу нагороду - медаль «За відвагу». Я пишаюся тобою, моя дорога прабабуся. Коли я роздивляюся старі фотографії в нашому сімейному альбомі, я бачу твою відкриту і щасливу посмішку. Ти ніколи не розповідала бабусі про те, як тяжко було на фронті. Я пишаюся тим, що у мене така прабабуся! Я мрію бути такою ж сміливою і чесною, також любити і захищати свою країну!»