За роком спливає рік, але для нашої Батьківщини Чорнобиль залишається незагоєною раною. Україна і сьогодні залишається зоною екологічного лиха. Сьогодні ми, юні українці, поки лише навчаємося в школі. Проте кожен із нас в теперішній час має замислитись над майбуттям прийдешніх поколінь, над збереженням довкілля, у якому нам жити. Та без минулого немає майбутнього. Ми не маємо права забувати про трагічні сторінки історії нашої країни, однією з яких є Чорнобильська катастрофа, та про голових учасників цих подій - ліквідаторів аварії.

Кожного ранку дорогою до школи я вітаюся з учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – Лукащуком Володимиром Робертовичем і хочу розповісти вам про нього.

Володимир Робертович народився 14 лютого 1956 року в смт. Доманівка, Миколаївської області. В 1972 році закінчив Доманівську середню школу №1, 1972-1975 роки працював у ВАТ « Сільгоспхімія», з 1975 по 1977 рік служив в лавах Радянської Армії, а потім повернувся на попереднє місце роботи. З 1979 року служба в ДПС, звідки й визвався добровольцем на ліквідацію аварії, на той час йому було 30 років.

«У родині питали: « Куди відправляють?», прямо не говорив, так, напівнатяком. Усі залом знали, що сталося. Кілька мобілізованих груп з Доманівщини вже було відправлено на ліквідацію. Пройшов медкомісію: сказали, на всі сто відсотків придатний. Видали обмундирування, речовий мішок, квиток зі словами : «Завтра треба їхати». І ми вирушили…»

З березня по липень 1989 року обіймав посаду зам. начальника поста Зелений Мис Чорнобильської АЕС( Зелений Мис – колишнє селище ліквідаторів Чорнобильської АЕС, вахтове селище працівників Чорнобильської зони).

Після повернення з зони ліквідації наслідків аварії і до 1995 року працював в ДПС. 1995-2005 рр. – начальник МРЕВ Доманівського, Врадіївського, Кривоозерського районів. 5 травня 2005 року службу в МВС закінчив, зараз працює директором РСТК ОСОУ

Володимир Робертович нагороджений пам’ятною відзнакою МВС України «20 років Чорнобильської катастрофи», пам’ятною медаллю Доманівської селищної ради «30 років Чорнобильської трагедії»

У Міжнародний день пам'яті про Чорнобильську катастрофу я , представник покоління, за яким майбутнє нашої країни, низько вклоняємось усім ліквідаторам аварії на ЧАЕС нашої громади і всієї України, які 35 років тому, не шкодуючи свого здоров’я і життя, працювали в 30-кілометровій зоні радіаційного лиха аби якомога швидше ліквідувати наслідки Чорнобильської трагедії, обмежити біду, тим, хто зупинив розбурхану стихію некерованої ядерної реакції і зробив вагомий внесок у справу подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Щиро бажаю Володимиру Робертовичу, всім ліквідаторам та їхнім рідним і близьким міцного здоров’я, життєвої енергії, сімейного затишку, щастя, миру, добра й злагоди. Хай завжди поруч з Вами буде людська подяка за Ваші добрі справи!

Нехай пам’ять про ті події навчать нас, молоде покоління, шанувати мир, спокій і берегти довкілля.

Автор: Бондар Валерія, учениця 6-А класу Доманівського закладу ЗСО №1